Інформація для батьків
1. У дітей, які не знають, що їм роботи у вільний час, псуються і голова, і серце, і моральність. Допоможіть дитині обрати корисне заняття.
2. Опікуйтеся тим, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим та жорстоким у результаті "виховання".
3. Пам'ятайте, фізичне покарання - це показник вашої слабкості та безсилля.
4. Не змушуйте вашу дитину оборонятися брехнею.
5. Спілкуйтеся з дитиною так, щоб вона не сумнівалася в тому, що ви керуєтесь турботою та тривогою про неї, а не бажанням відмахнутися.
6. Будте завжди чесними зі своїми дітьми.
7. Не забувайте ділитися з дітьми, як досягненнями, так і невдачами, тоді вони будуть відкривати вам свої таємниці та будуть чекати на вашу пораду.
8. Пам'ятайте, вашу дитину виховує кожна хвилинка, кожний куточок землі, кожне слово, справа, з якими її особистість зіткається в своєму житті.
Порада перша:
Найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, - це ваша увага.
Вислуховуйте її розповіді про школу, ставте уточнюючі питання. І пам’ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина чи дочки може виявитися подією, що хвилює весь день!
Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, вона обов’язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з вчителькою, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтеся з нею біля дверей школи.
Ваше позитивне ставлення до школи і вчителів спростить дитині період адаптації.
Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка у нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща, найкрасивіша, найдобріша. Для першокласника вчителька стає одним з найголовніших дорослих у житті.
У перші місяці в школі вчителька закриває собою маму і тата. Мудрим вчинком треба підтримати цю «закоханість» дитини і не ревнувати. Співробітничайте з вчителями вашої дитини, пропонуйте допомогу, проявляйте активність. У класі з активними батьками, як помічено, тісніші і кращі стосунки між дітьми, цікавіше життя, більше свят і походів.
Навіть якщо особисто у вас, як батьків, є якісь питання до вчителів, вам здається, що щось потрібно робити по-іншому, всі тертя повинні залишитися між дорослими. Інакше дитина буде вимушена розриватися між любов’ю до батьків і авторитетом вчителя.
Дуже шкідливі негативні чи нешанобливі вислови про школу і вчителів «у сімейному колі», це значно ускладнить дитині адаптаційний період, підірве спокій дитини і впевненість в турботі і згоді між важливими для неї дорослими людьми.
Порада третя:
Ваше спокійне ставлення до шкільних турбот і шкільного життя дуже допоможе дитині.
Побачивши батьків спокійними і впевненими, дитина відчує, що боятися школи просто не потрібно. Одна бабуся плакала, збираючи внука зранку в школу. Вона гладила його по голові, бігала між портфелем і одягом і голосила: «Куди ж ми тебе відпускаємо! Тебе ж там цілий день годувати не будуть! Як же ти там сам один без мене будеш!» І так кожного ранку протягом місяця.
Зустрічали хлопчика зі школи так, ніби він тільки повернувся живим з війни.
Батьки хлопчика помітили, що дитина почала «боятися школи». Основну роботу провели з бабусею.
Її запросили на цілий день на шкільні заняття, вона була присутня на всіх уроках, снідала разом зі всім класом, зайшла в шкільну роздягальню, медичний кабінет, спортивний зал.
До речі, гордість хлопчика не була вражена присутністю в класі бабусі. Йому пообіцяли, що він розповість однокласникам, що це його бабуся, тільки якщо захоче сам. Після цього дня бабуся зрозуміла, що внук росте і тепер школа йому по плечу. Дуже швидко пройшли страхи і у самої дитини.
Порада четверта:
Допоможіть дитині встановити стосунки з однолітками і відчувати себе впевнено.
Особливо ваша допомога знадобиться, якщо дитина не ходила до школи в дитячий сад. В цьому випадку вона не звикла до того, що увага дорослих розподіляється відразу між декількома дітьми. Хваліть дитину за товариськість, радійте вголос її новим шкільним знайомствам. Поговоріть з нею про правила спілкування зі своїми ровесниками, допоможіть стати вашій дитині цікавою іншим. Вчіть її новим іграм, щоб вона могла показати їх друзям. Запросіть однокласників вашої дитини до вас додому - просте чаювання, а маленький господар навчиться приймати гостей.
Не варто «підкуповувати» увагу шкільних товаришів вашої дитини дорогими іграшками та одягом. Так ваша дитина не навчиться бути потрібною іншим. Ваш син чи дочка може зіткнутися із заздрістю однокласників.
Упевнений в собі, товариський малюк адаптується до будь-якої ситуації швидше і спокійніше.
Порада п’ята:
Допоможіть дитині звикнути до нового режиму життя.
Дитина звикає до школи не тільки психологічно, але і фізично. Багато дітей в першому класі вперше стикаються з необхідністю вставати в один і той же час зранкуВпродовж 3-6 годин шкільного дня дитина активно вчиться. У шість-сім років таке навантаження дорівнює напруженому робочому дню дорослої людини.
З початком шкільного навчання різко збільшується навантаження на нервову систему, хребет, зір, слух дитини.
Якщо до цього ви не дотримувалися режиму дня, то постарайтеся м’яко ввести його. Ваша дочка чи син потребує регулярного, тривалого сну. Допоможіть школяру навчитися засинати в один і той же час.Не примушуйте дитини відразу сідати за уроки.Дитині потрібний час, щоб відпочити. Це корисно і для самого процесу навчання. Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички». Дитині, як і нам, після робочого дня потрібно трошки тиші і відпочинку. Поклопочіться про здоров’я вашої дитини, оскільки в перші місяці шкільного навчання огріхи в режимі дня позначатимуться серйозніше, ніж раніше.
| Роль сім’ї в процесі формування особистості дитини Завдяки своїм особливостям родина як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють почуття його безпеки й спокою, викликають бажання надавати допомогу й підтримку іншим людям. Сім’я має свою структуру, певну соціальними ролями її членів: чоловіка й дружини, батька й матері, сина й дочки, сестри й брата, дідусі й бабусі. На основі цих ролей складаються міжособистісні відносини в родині. Ступінь участі людини в житті родини може бути найрізноманітнішим, і залежно від цього родина може здійснювати на людину більший або менший вплив. Сім’я відіграє колосальну роль у житті й діяльності суспільства. Функції сім’ї можна розглядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків стосовно суспільства. Сім’я як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби й виконує важливі соціальні функції. Завдяки своїй репродуктивній функції сім’я є джерелом людського життя. Це та соціальна група, що споконвічно формує особистість людини. Сім’я сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Сім’я вводить у суспільство його нових членів, передаючи їм звичаї, основні зразки поведінки, обов'язкові в даному суспільстві, вводить людину в світ духовних цінностей суспільства, контролює поведінку своїх членів. Соціальні функції сім’ї проявляються не тільки у відношенні до дітей, але й відносно подружжя, тому що життя в шлюбі є процесом, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Одна з найголовніших функцій сім’ї - створення умов для розвитку особистості всіх своїх членів. Сім’я задовольняє різні потреби людини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спілкування. Народження дітей викличе радість не тільки від усвідомлення продовження свого роду, але й дає можливість більш впевнено дивитися в майбутнє. В сім’ї люди піклуються один про одного. Також у сім’ї задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнім житті людини найбільше яскраво проявляється почуття любові й взаєморозуміння, визнання, поваги, почуття безпеки. Однак задоволення своїх потреб пов'язане з виконанням певних функцій. На жаль, сім’ї не завжди виконують свої функції. У таких випадках виникає проблема асоціальної ролі сім’ї. Не виконують своїх функцій родини, які не в змозі забезпечити своїм членам безпеку, необхідні умови побуту й взаємодопомогу, якщо неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, коли сім’я виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почуттям небезпеки, з людськими якостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу. Розглядаючи роль сім’ї в житті кожної людини, необхідно також відзначити її психологічну функцію, тому що саме в тут формуються всі ті якості особистості, які являють цінність для суспільства. Кожна людина протягом свого життя, як правило, є членом двох сімей: батьківської, з якої вона виходить, і тієї, що створює сама. На життя в сім’ї батьків доводяться періоди приблизно до юнацького віку. У період змужніння людина поступово знаходить самостійність. Чим далі, тим більше життєвого, професійного й соціального досвіду накопичує людина, і все більшу роль для неї відіграє сім’я. Для її розвитку дуже важливим етапом є вступ чоловіка та жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап, а після набуття дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинного подружнього життя. Окремим періодам у житті сім’ї відповідають різні відрізки часу й різних потреб. Визначення тривалості окремих періодів життя родини ускладнюється через різні строки вступу партнерів в шлюб. У зв'язку із цим буває досить складно узгодити розвиток родини з періодами розвитку особистості, однак узгодження необхідно. З погляду соціальної психології шлюб - особлива група, що складається із двох осіб протилежної статі. Це дві особистості, дві індивідуальності, що вирішили разом провести своє подальше життя. Люди взаємно задовольняють емоційні, соціальні, інтимні потреби, допомагають один одному в реалізації особистих цілей, разом прагнуть поліпшити матеріальні умови свого життя, спільно створюють економічну базу сім’ї. Основи формуються соціальними позиціями подружжя по відношенню олин до одного. Провідна роль у звичайно належить ті людині, що має більший вплив, уміє приймати рішення при виникненні проблем у процесі спільного життя. Звичайно це чоловік, але в наші дні спостерігається як зсув верховенства в убік жінки, так і рівноправність подружжя. При визначенні сімейних позицій більшу роль відіграють культурні традиції, а також особистісні риси кожного з подружжя. На формування структури, а отже, і на розподіл ролей серйозний вплив створюють зміни, що відбуваються в соціальній мікроструктурі. Розподіл обов'язків пов'язаний з тими ролями, які взяли на себе чоловік і дружина. Після створення сім’ї починається процес взаємного пристосування один до одного. І тут велике значення має вміння людей йти на компроміси, проявляти терпимість і стримувати себе в конфліктних ситуаціях. Труднощі, що виникають у сімейному житті, дуже часто стають причиною кризи шлюбу, і в деяких випадках бажана допомога психолога, але в більшості випадків молоді люди справляються самі. Народження дитини - значна подія в житті подружжя, що свідчить про вступ сім’ї в новий період розвитку. Це чергове випробування для подружжя. Вони приступають виконанню нових соціальних ролей - матері й батька; входження в нову соціальну роль завжди буває важким і вимагає підготовки. У цьому випадку такою підготовкою є вагітність. Майбутні батьки поступово в думках і уяві підготовлюються до зміни, що повинна відбутися в їхньому житті; одночасно вони готують і своє оточення. Їм доводиться серйозно міняти налагоджене життя. У період вагітності у подружжя починають формуватися установки на майбутню дитину. Тут мають значення такі фактори, як бажаність або небажаність дитини, а також бажання одного з батьків мати дитину певної статі. Все це надалі може відбитися на вихованні. Ролі батьків всеосяжні й багатогранні. Батьки відповідають за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини й необхідність забезпечення їй умов для розвитку спричиняють певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, роль батьків поширюються й на формування особистості дитини, світу його думок, почуттів, прагнень, на виховання його власного “Я”. Гармонічний розвиток особистості дитини зв'язано не тільки з присутністю й активною діяльністю кожного з батьків, але й погодженістю їхніх виховних дій. Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозуміти й осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між батьками порушується, коли найближчі для дитини люди , що є її опорою, перебувають у сварці, так до того ж вона чує, що це відбувається із причин, що стосується її, тому не може почувати себе впевнено й у безпеці. А звідси й дитяча тривога, страхи й навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами родини. І особливо важливо д розуміти, як дорослі ставляться до дитини. Характер емоційного відношення батьків до дитини можна назвати батьківською позицією. Це один з найважливіших факторів, що формують особистість дитини. Існує кілька варіацій цього фактора, від домінування до повної байдужності. І постійне нав'язування контактів, і повна їхня відсутність шкідливо дитині. Дуже важливо налагодити контакт із дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку дитини. До дитини насамперед потрібно підходити без перебільшеної зосередженості уваги, але й без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний, а не напружений або занадто слабкий і випадковий. Мова йде про такий підхід, якому можна охарактеризувати як урівноважений, вільний, спрямований до розуму й серця дитини, орієнтована на його дійсні потреби. Це повинен бути підхід, заснований на певній незалежності, у міру категоричний і наполегливий, що є для дитини опорою й авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливим, пасивним проханням. Порушення контакту з дитиною проявляються в декількох характерних формах, наприклад, зайвої агресивності або прагненні корегувати поведінку дитини. Із самого раннього віку правильний процес розвитку дитини здійснюється в першу чергу завдяки турботам батьків. Маленька дитина вчиться у своїх батьків мислити, говорити, розуміти й контролювати свої реакції. Завдяки особистісним зразкам, якими є для нього батьки, він учиться тому, як ставитися до інших членів сім’ї, родичів, знайомих: кого любити, кого уникати, з ким більш-менш рахуватися, кому виражати свою симпатію або антипатію, коли стримувати свої реакції. Сім’я готує дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йому духовні цінності, моральні норми, зразки поведінки, традиції, культуру свого суспільства. Направлені, погоджені виховні методи батьків учать дитину розкутості, у той же час вона вчиться керувати своїми діями й вчинками відповідно до моральних норм. У дитини формується світ цінностей. У цьому багатобічному розвитку батьки своєю поведінкою і власним прикладом надають дитині більшу допомогу. Однак деякі батьки можуть гальмувати, навіть порушувати поведінку своїх дітей, сприяючи прояву в неї патологічних рис особистості. Дитина, що виховується в родині, де особистісними зразками для неї є батьки, одержує підготовку до наступних соціальних ролей: жінки або чоловіка, дружини або чоловіка, матері або батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск. Дітей звичайно хвалять за поведінку, що відповідає їхній статі, і критикують дії, властиві протилежній статі. Правильне статеве виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї статі становлять одну з основ подальшого розвитку її особистості. У результаті правильного застосування заохочень розвиток людини як особистості можна прискорити, зробити більше успішним, ніж використовуючи покарання й заборони. Якщо все-таки виникає нестача у покаранні, то для посилення виховного ефекту покарання по можливості повинні випливати безпосередньо за його провиною, що заслуговує. Покарання більш ефективне в тому випадку, якщо провина, за яку дитина покарана, доступно йому пояснена. Дуже суворе може викликати в дитини страх або озлобити її. Будь-який фізичний вплив формує в дитини переконання, що вона теж зможе діяти силою, коли її щось не влаштує. Поведінка дитини багато в чому залежить від виховання . Дошкільнята, наприклад, часто бачать себе очами дорослих. Позитивне або негативне відношення з боку дорослих формує самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім’ях, де батьки часто лають дитину або ставлять перед нею завищені завдання. Крім того, дитина,яка бачить, що батьки не ладнають, часто звинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знов-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажанням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Звичайно це відбувається в родинах, де дитину заохочують в дріб'язках, а система покарань дуже м'яка. Діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми й собі, і своїм близьким. Тому із самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Виключається замилування й похвала при дитині, рідко даруються подарунки за вчинки. Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй діяльності й відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх, і у випадку невдачі можуть одержати важку психічну травму. Діти з низьким рівнем домагань і низкою самооцінкою не претендують на багато ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко змиряються з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються. У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і прийомів виховання, і те, що можна й чого не можна допустити відносно дитини Можуть бути виділені 4 тактики виховання в родині й відповідні їм 4 типи сімейних відносин, що є передумовою й результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, “невтручання” і співробітництво. Диктат проявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи й почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні висувати вимоги своїй дитині, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально виправдані рішення. Однак ті з них, які воліють всім видам впливу наказ і насильство, стикаються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді й відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір зломати, разом з ним відбувається ламання багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе й свої можливості, все це - гарантія невдалого формування особистості. Опіка в сім’ї - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного будинку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гипоопіка, що припускає сполучення байдужного відношення батьківськів з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм захочеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх. Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою “невтручання”. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів. Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім’я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом. Багато батьків із завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання відбувається зовсім непомітно, для когось стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняна й спокійна дитина раптом стає “колючою”, роздратованою, вона раз у раз вступає в конфлікт із навколишніми. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, учителів. Їхня помилка полягає в тому, що вони намагаються підкорити підлітка своїй волі, а це тільки озлобляє, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше, - ламає розвиток, роблячи її нещирою пристосованкою або як і раніше слухняним аж до втрати свого “Я”. |
Сім заповідей для батьків
1. Не вважайте дитину своєю власністю — вона Божа.
2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху...
3.Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете Ви, — допоможіть їй стати собою.
4. Запам'ятайте: найголовніший Ваш обов’язок - розуміти і втішати. Ви — не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п'ять, і в п'ятдесят років.
5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите
6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.
Поради батькам щодо оцінювання шкільних «успіхів» дітей
З боку батьків у стосунках зі своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість переживань дітей з приводу невдач, допомагати їм емоційно переборювати ситуації, які пов'язані зі шкільними оцінками. Похвала необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.
Як ставитись до шкільної оцінки в сім'ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її ще більше.
Правило 1: заспокойтесь. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два, ...десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може... тільки вислухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратись у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні — все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини «все і зараз». Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому навіть не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її — вона це робить: все завчає, а потім починає ненавидіти навчання, школу, а може й ...вас
Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдачі? Вона вас засмучує і... все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка—достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один той недолік, якого ви найбільше хочете позбавитися, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтесь з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначущі для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, і переказу.
Правило 7: головне: хваліть виконавця, критикуйте виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8: найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами-неуспіхами іншого учня.
Правило 9: не скупіться на похвалу; будуючи відносини з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого не можна за щось похвалити.
Правило 10: виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально, тактовно. Саме при такій оцінці в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.
Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.
Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але буває це тоді, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, сфера живого інтересу, то треба не забороняти, а всіляко це підтримувати, бо це саме та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні.
Для того, щоб ці правила виявились ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина повинна бути не об’єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів.
ІНФОРМАЦІЙНА СТОРІНКА ДО БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРІВ
Інформаційна частина до батьківських зборів
((Мікроклімат в сім’ї ))
В. О. Сухомлинський говорив : “Там , де не має мудрості батьківського виховання , любов матері і батька до дітей спотворює їх.” Є багато різновидів цієї потворної любові , головні з яких : любов розчулення ; любов деспотична ; любов відкупу.
Любов розчулення: це інстинктивна , нерозумна любов Дитина вихована в атмосфері замилування не знає , що у спільноті є поняття – можна , не можна - ,їй здається, що все дозволено , вона не знає свого обов’язку перед батьками. У неї складається тверде переконання , що вона приносить щастя вже тільки своїм існуванням.
Любов деспотична – одна з причин того ,що у дитини з малих років формується вина , вона перестає вірити в людяність , стає жорстокою.
Любов відкупу – полягає в тому , що батьківський обов’язок обмежується забезпеченням усіх матеріальних потреб дитини.
Якою ж має бути справжня батьківська любов?
Від того яким є становище дитини в системі сімейних відносин , великою мірою залежить взагалі , якою виросте дитина.
- Якщо дитина росте в терпимості – вона навчається сприймати інших.
- Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
- Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
- Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
- Якщо дитина зростає в атмосфері чесності – вона вчиться бути справедливою.
- Якщо дитина росте в атмосфері розуміння – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
- Якщо дитина зростає в атмосфері впевненості – вона вчиться довіряти іншим.
- Якщо дитина зростає в атмосфері докори – вона вчиться жити з почуттям провини.
- Якщо дитину постійно критикують 0 вона вчиться ненавидіти.
- Якщо дитину висміюють – вона стає замкнутою.
- Якщо дитина зростає в атмосфері глуму – вона вчиться соромитися.
- Якщо дитина росте в атмосфері ворожості – вона вчиться агресивності.
- Якщо дитина росте в атмосфері небезпеки – вона вчиться боятися.
Що можна сказати насамкінець? У нас у всіх є можливість вибору. Проте саме від нас в найбільшій мірі залежить , якою виросте наша дитина , якою вона увійде в доросле життя. Важливо пам’ятати , що найбільший вплив на формування особистості дитини мають справжні вчинки і поведінка батьків , а не їхні слова і моральні повчання.
На слідуючих зборах доцільно розглянути питання: що таке батьківський авторитет? Які шляхи його утвердження? Чи користуєтесь ви авторитетом у дітей? ЯК ВИ СТВЕРДЖУЄТЕ СВІЙ АВТОРИТЕТ?
/uploads/editor/2044/292312/sitepage_39/images/batkivski_zbori_2013_i.ppt
